Валові, середні та граничні витрати

Зміна обсягів виробництва неможлива без зміни кількості ресурсів, що використовуються.

Кiлькiсть багатьох ресурсiв може бути змiнена швидко i легко. Це стосується сировини, найманих робiтникiв, палива, енергiї. Iншi ресурси (наприклад, виробничі потужностi: площа виробничих примiщень, кiлькiсть машин i обладнання) вимагають більше часу на освоєння.

Оскiльки на змiну кiлькостi різних ресурсiв, фірмою витрачається рiзний час, то в її діяльності розрiзняють короткостроковий i довгостроковий перiоди.

Короткостроковий перiод – це перiод часу надто короткий, щоб пiдприємство змогло змiнити свої виробничi потужностi, але достатньо тривалий для змiни ступеню iнтенсивностi їх використання. Тобто виробничi потужностi фiрми залишаються в цьому перiодi незмiнними, але обсяг виробництва може бути змiнений Валові, середні та граничні витрати за рахунок застосування бiльшої кiлькостi найманих робiтникiв, сировини та iнших змінних ресурсiв.

Довгостроковий перiод – це перiод часу, достатньо тривалий, щоб змiнити кiлькiсть усiх зайнятих ресурсiв, в тому числі і виробничих потужностей.

Як зазначалось, протягом короткострокового перiоду деякi ресурси, пов’язанi з технiчним обладнанням пiдприємства, залишаються незмiнними. Кiлькiсть iнших ресурсiв може змiнюватись.

Таким чином, в короткостроковому перiоді рiзнi види витрат подiляють на: постiйнi і змiннi.

Постійні витрати (FC) – це такі витрати, які не залежать від обсягів виробництва. Їх величина є незмінною, оскільки вони пов’язані з самим існуванням підприємства і повинні бути оплачені, навіть якщо воно нічого не виробляє. До Валові, середні та граничні витрати таких витрат належить: орендна плата (за землю, приміщення), амортизаційні відрахування на будівлі та обладнання, утримання управлінського апарату тощо.

Якщо на вісі абсцис ми відкладемо обсяг продукції (Q), а на вісі ординат витрати (С), то лінія постійних витрат (FC) буде виглядати як пряма лінія, паралельна вісі абсцис (рис. 2).

Змінні витрати (VC)– це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. До них відносяться: витрати на сировину, паливо, енергію, транспортні засоби, виплата заробітної плати найманим працівникам тощо.

Динаміка змінних витрат (VC) є досить нерівномірною: починаючи з нуля, в міру збільшення випуску продукції спочатку вони зростають дуже швидко, потім їх Валові, середні та граничні витрати зростання уповільнюється, що пояснюється дією фактора економії на масовому виробництві. Але потім, внаслідок дії закону спадної віддачі ресурсів, вони збільшуються швидше.

Рисунок 2 – Графіки постійних, змінних та валових витрат

Валові витрати(ТС) являють собою суму постійних та змінних витрат за кожного конкретного рівня виробництва. На графіку (рис. 7.2.) додавання постійних та змінних витрат означає зміщення вгору лінії VC на величину OF по вісі ординат.

Закон спадної віддачі полягає в тому, що розширення виробництва за рахунок збільшення кількості змінних ресурсів (наприклад, праці) за незмінних постійних ресурсів (наприклад, капіталу чи землі) є ефективним лише до певної межі. Починаючи з певного моменту, необхідний баланс між Валові, середні та граничні витрати цими ресурсами порушується, і віддача від змінного ресурсу зменшується.



Крім показника валових витрат, підприємцю важливо знати також середні витрати виробництва, тобто витрати на одиницю продукції. Зокрема вони використовуються для порівняння з ціною, яка також вказується в розрахунку на одиницю продукції.

Середні витрати дорівнюють валовим витратам, поділеним на кількість виготовленої продукції , де АTС – середні витрати, ТС – валові витрати, Q –кількість продукції.

Ці витрати виробник завжди прагне мінімізувати. Крива середніх валових витрат (АТС) як правило має форму параболи (рис. 3.). Спочатку середні витрати досить високі. Це пов’язано з тим, що великі постійні витрати розподіляються на незначний обсяг продукції. Але в міру зростання виробництва постійні Валові, середні та граничні витрати витрати припадають на все більше одиниць продукції, і середні витрати стрімко спадають, доходячи до мінімуму в точці М.

Але в міру подальшого збільшення виробництва, основний вплив на величину середніх витрат починають здійснювати вже не постійні, а змінні витрати, які згідно із законом спадної віддачі, зростають швидше, ніж обсяг виробництва. Тому крива АТС відхиляється вгору. Отже крива середніх валових витрат (АТС) безпосередньо залежить від кривих середніх постійних витрат (AFC) та середніх змінних витрат (AVC).

Рисунок 3 – Криві середніх витрат

Крива середніх витрат має велике значення для підприємця, оскільки дозволяє визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними, а Валові, середні та граничні витрати порівняння мінімальних середніх витрат фірми з рівнем ціни дає можливість оцінити її становище на ринку.

Для виробника важливо також знати, до якого рівня йому важливо збільшувати обсяг виробництва.

В зв’язку з цим важливим показником необхідно розглянути так звані граничні витрати, тобто додаткові витрати, пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукції. Граничні витрати розраховують як різницю між витратами виробництва n одиниць та витратами виробництва n–1 одиниць продукції (МС = ТСn – ТСn-1). На рис. 7.5. показано динаміку витрат.

Крива граничних витрат (МС) не залежить від постійних витрат, оскільки постійні витрати існують незалежно від того, чи виготовляється додаткова одиниця продукції, чи ні.

Спочатку Валові, середні та граничні витрати зі збільшенням обсягів виробництва, середні витрати скорочуються, тому лінія МС деякий час залишається нижче від лінії середніх витрат. Це пояснюється тим, що якщо витрати на одиницю продукції зменшуються, відповідно кожний наступний продукт коштує виробнику менше, ніж попередній, а отже середні витрати вищі ніж граничні. Наступне зростання середніх витрат означає, що граничні витрати стають більшими від середніх. Таким чином, лінія граничних витрат перетинає лінію середніх витрат в її мінімальній точці М. В точці А, деАТС = МС, значення АТС мінімальне і фірма оптимізує виробництво з огляду на мінімізацію витрат.

Рис. 7.5. Криви витрат

4. Прибуток як економічна категорія. Норма прибутку та чинники, що на Валові, середні та граничні витрати нього впливають

Основна комерційна мета кожного підприємства – максимізація прибутку. Різні вчені дають різні визначення прибутку.

Найчастіше прибуток визначається просто як валова виручка (дохід) мінус валові витрати. Після того як фірма сплатила всі податки та обов’язкові відрахування до державого бюджету, у неї залишається чистий прибуток. Його наявність свідчить про ефективність роботи підприємства. Чистого прибутку може і не бути або він може набувати від’ємних значень (коли витрати перевищують доходи).

Але більш точно ефективність виробництва характеризує економічний прибуток. Як зазначалось вище, бухгалтери і економісти по різному підходять до розуміння прибутку. І часто наявність бухгалтерського прибутку не означає, що фірма Валові, середні та граничні витрати якнайкраще розпорядилася наявними у неї ресурсами, а його розмір достатній, щоб утримати підприємницький хист у даному бізнесі. Співвідношення між різними видами прибутку, витрат і доходів показано на схемі (рис 6.).

Рисунок 6 – Співвідношення прибутку, витрат і доходу

Як зазначалось вище, бухгалтерський прибуток являє собою загальну виручку фірми за мінусом зовнішніх витрат або витрат на залучення ресурсів ззовні.

Нормальний прибуток – це мінімальний доход, що робить перебування підприємця у даній галузі, у певному виробництві доцільним. Він має відшкодовувати витрати нервової та розумової енергії на виконання підприємницьких функцій, а також відшкодовувати винагороду у формі заробітної плати та процента на вкладений капітал. Фактично, нормальний прибуток – це Валові, середні та граничні витрати неявні (внутрішні) витрати виробництва.

Економічний прибуток – загальна виручка за мінусом економічних витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця) по залученню ресурсів з урахуванням їх альтернативної вартості.

Разом нормальний та економічний прибуток утворюють підприємницький дохід (рис. 7).

Рисунок 7 – Підприємницький дохід

Величина прибутку, його обґрунтованість і механізм розподілу можуть суттєво змінюватись залежно від підприємства, ситуації, економічної системи. Але важливо не те як визначається прибуток, а те, що підприємство може виникнути і успішно функціонувати тільки тоді, коли очікується якась винагорода. Такою винагородою є прибуток.

Максимізація прибутку досягається шляхом зменшення середніх та граничних витрат підприємства при зростанні обсягу виробництва, тобто при підвищенні Валові, середні та граничні витрати його ефективності.

Прибутковість підприємства визначається як абсолютно – у грошовому вираженні, що є масою прибутку, так і відносно – у нормі прибутку (вираженому у відсотках відношення суми прибутку до витрат).

Вона є найбільш загальним показником, що визначає економічну ефективність діяльності підприємства.

У господарській практиці норма прибутку є виразником рентабельності виробництва: фірма, що має прибуток, є рентабельною, а та, що його не має (грошова виручка покриває лише витрати) є нерентабельною.

Як уже зазначалось, розрізняють показники загального прибутку (чистого доходу підприємства) і чистого прибутку (чистий дохід без обов’язкових виплат фірми з прибутку – податків, відсотка тощо). Тому виділяють загальну і розрахункову рентабельність.

Головні чинники Валові, середні та граничні витрати, що впливають на прибутковість можна розділити на дві групи: зовнішні і внутрішні (рис. 8.).


Рисунок 8 – Чинники прибутковості


documentaoxubdp.html
documentaoxuinx.html
documentaoxupyf.html
documentaoxuxin.html
documentaoxvesv.html
Документ Валові, середні та граничні витрати